Книги, що повертають українцям справжню історію
Відновлення історії.
Війни в степах України
Факты и сенсации
Доставка книг здійснюється через операторів «Нова Пошта» або «УкрПошта».
🔹 Безкоштовна доставка по Україні — при замовленні від 5 книг.
🔹 Відстежити відправлення можна за номером ТТН через офіційні сервіси трекінгу «Нової Пошти» або «УкрПошти». Номер відправлення ви отримаєте у повідомленні після оформлення замовлення.
Ви можете обрати зручний спосіб оплати:
1. Оплата на сайті — одразу під час оформлення замовлення через онлайн-форму.
2. Оплата при отриманні — у відділенні пошти (післяплата).
📌 Зверніть увагу: при виборі післяплати, вартість послуги «грошовий переказ» сплачує отримувач.
📌 Термін зберігання посилки у відділеннях «Нової Пошти» — 7 днів.
Древлянська династія князів Русі
Князь Мал – ключова фігура в історії початкової Русі. Древлянське князівство – це факт існування державності на території України до варягів.
Князь Мал стратив першого київського князя з так званої династії Рюриковичів. Його дочка стала матірʼю князя Володимира Великого, його син – регентом князя Володимира.
Древлянська династія усунула варягів від правління Руссю, але літописи замовчують цей факт.
Про все це – книга «Князь Мал. Древлянська династія князів Русі».
Підтримай донатом вихід книги!
Це науково-популярне дослідження, що відновлює справжню історію Русі — без імперських перекручень, фальсифікацій та московських штампів.
🇺🇦 Русь — це історична назва України.
Саме Україна має моральне та історичне право на спадок Русі.
Але державність на українських землях почалася не з Рюриковичів.
І навіть не з Аскольда і Діра.
Задовго до приходу варягів існували могутні слов’янські держави —
полян, деревлян, сіверян, волинян, дулібів, бужан, хорватів, уличів, тиверців.
Ці держави вели дипломатичні й торговельні зв’язки з Європою та Азією, мали власну політичну організацію і культурну тяглість.
У цій книзі ви дізнаєтесь:
• Як утворювалася федеративна держава Русь;
• Як руси-українці втрачали свою державність;
• Як і ким фальшувалася наша історія — і чому це впливає на наше майбутнє.
📌 Найважливіше зі змісту книги:
• Походження київських князів: Чи були вони скандинавами, і чим варяги відрізняються від вікінгів?
• Останній похід князя Ігоря: Його смерть на деревах на західному рубежі Древлянської держави — не просто жорстокість, а політичні і релігійні традиції тих часів.
• Князь Володимир — онук древлянського князя Мала: Куди пропав князь Мал і чиїми дітьми були брат і сестра Добриня і Малуша. Як Добриня став правити Новгородом і чому Малуша стала дружиною князя Святослава, а її син Володимир став правити Руссю. Про деревлянську династію Низкиничів.
• Шестибожжя та Хрещення Русі: Навіщо Володимир спершу об’єднав богів у новий пантеон, а згодом — охрестив Русь?
• Русь ≠ Росія: Що про це писав Гоголь і чому московська самоназва «Русі» є фальсифікацією.
Ця книга — науково–популярне видання на тему історії України з початків проживання на її території перших народів до ліквідації українського козацтва російською імперією.
🔸 Про перші міста і держави в Криму та на півдні України.
🔸 Про зміну народів і держав на цих територіях.
🔸 Про те, як втрачали Крим татари та османи.
🔸 Про те, як у війнах Речі Посполитої, московії та Туреччини воювали один з одним українці і як згинула Запорізька Січ.
🔸 Як пов’язані Крим і Маріуполь?
Коли і чому в Маріуполі з’явилися кримські греки?
🔍 Розділ книги про мілітарну боротьбу московії й імперської росії за Крим та південь України показує, що ці землі, котрі зараз росіяни–московити іменують «Новоросією», не були «пусткою». Автор багато говорить козацькі промисли в степах, козацькі адміністративні структури, що виникали й функціонували на цих землях.
Окремий розділ присвячений масовому виселенню українського населення з території України та заселенню на ці території народів з багатьох сусідніх держав — що свідчить про приреченість того народу, який втратив свою державність.
В книзі, зокрема, багато уваги приділено такому маловідомому епізоду нашої історії, як переселення з допомогою військ Суворова греків із Криму в Приазов’я, де переселенці розпочали нове життя поруч з українськими кальміуськими козаками. Про те, як кримські переселенці намагалися повернутися на свою батьківщину в Крим, і як царська влада їх упокорювала.
Коли і як повернулися задунайські козаки в Україну, і як їх поселили на межі з маріупольськими греками, для того, щоб не пускати тих греків в Крим, — і як потім тих козаків відправляли на Кавказ і Закавказзя покоряти народи Кавказу.
Гіркі уроки розуміння того, що означає жити в чужій московській імперії, яка до всього того в ХХІ столітті ще й розпочала війну проти України.
Але саме ця війна змушує нас відновити історичну справедливість і дати відповіді на питання чий Крим і хто засновував міста на території півдня і сходу України.
І хто засновував державу Русь і яке відношення до Русі та до Криму має держава–агресор.
Відповіді на всі ці питання дає книга «Чий Крим. Війнив степах України».
Ця книга дає змогу читачам відкрити для себе багато нових сторінок вражаючої української історії. Які мають стати уроком для наступних поколінь.
Уроком про необхідність єднання ради збереження своєї державності — щоб не ставати розмінною монетою в імперських іграх чужих держав.
Книги аргументовано позбавляють російську федерацію від зазіхань на спадкоємність історії і державності Русі, на право колишньої Московії з іменем святої “матушки-Русі” іти завойовувати територію Русі-України.
ЗСУ не віддає ворогу свої території, а ми не маємо віддавати Московії привласнювати нашу історичну спадщину!
Настав час повернути нашу історію, яку від нас відбирала московська імперія впродовж сотень років поневолення нашого народу.
Ці книги — інтелектуальна зброя у боротьбі за правду.
В книгах піднято багато наукових досліджень і праць істориків різних часів. Письмові джерела в них поєднані з народними переказами, даними топоніміки, етноніміки, теоніміки.
Все це поєднано з історичними картами — для візуального розуміння подій.
Використані європейські хроніки, коментарі — усе це допомагає не лише читати, а й дійсно розуміти.
Безумовне достоїнство книг – у використанні широкого кола першоджерел.
Кухар Євген Клопотенко виборює в ЮНЕСКО право українського борщу на нематеріальну спадщину України. Але ще більш важливо зараз відновити право українського народу на історичну спадщину Русі – щоби ніхто і ніколи більше не посягав на наші території під гаслами “святої Русі” і “русского мира”, з якими прийшли до нас завойовники з території багатоплемінної держави, більшість народів якої до Русі не мають абсолютно ніякого відношення.
«Чому ви не писали ці книги раніше?» — таке запитання інколи нам ставлять на фейсбук-сторінці наших книг.
Відповідає Анатолій Герасимчук чітко й без дипломатії.
Голова Вченої ради Національного університету «Острозька академія»
Доктор філософських наук
Професор
Заслужений діяч науки і техніки України
Перед вами дещо незвична книжка.
Її автори залучають матеріали, які не дуже люблять використовувати історики–традиціоналісти. Це і матеріали картографічні, і лінгвістичні, і навіть дослідження в сфері генетики тощо. Історик–традиціоналіст може сказати, що такий підхід — еклетичний. Але подібна «еклетика» дозволяє відкрити незвичні речі, побачити те, що до цього часу не бачили дослідники.
Комусь може не сподобатися, коли автори дошукуються глибинних джерел слов’янщини. Навіть ведуть мову про те, що далекими предками слов’ян були хети й етруски. Але в книзі наведені аргументи. Будь ласка — доводьте, що це не так. І спробуйте заодно з’ясувати, звідки взялися слов’яни. Не з’явилися ж вони просто так, «по щучому велінню». Були ж у них якісь предки.
Цікаві, як на мене, ті фрагменти книги, де йде мова про прибалтійсь-ких і так званих полабських слов’ян, що колись були великою частиною «слов’янського материка», але потім зазнали германізації. Лише окремі з них вистояли, зуміли зберегти (хоча б частково) свою ідентичність. Це — лужичани, кашуби, ще деякі невеликі етнічні групи.
Топоніміка нинішньої Східної Німеччини свідчить про те, що колись, у період раннього Середньовіччя, ці землі були слов’янськими. Та, зрештою, не лише топоніміка. У східних німців, які насправді мають слов’янське походження, в побуті збереглося чимало слов’янських рис. Пригадую, як кілька років тому я опинився на острові Рюген, що зараз належить Німеччині. До речі, про Рюген є чимало в книзі «Від Русі до України. Факти і сенсації». Саме на Рюгені існувало на мисі Аркона слов’янське дохристиянське святилище, котре зруйнували датські завойовники–християни в 1168 році. Біля самої Аркони я заїхав у село Віт. І мені видалося, що потрапив на наше Полісся. Хати під очеретяною стріхою (взагалі на Рюгені, на відміну від інших регіонів Німеччини, це доволі поширене явище), біля хат трапляються калабаньки, в яких бабраються качки, на подвір’ї ростуть мальви, а під самими хатами аж до самого даху стосики нарубаних дров. У цьому селі я зустрів написи місцевим діалектом, в якому проступав «голос слов’янщини».
Автори висловлюють думку, що саме з цього регіону походив Рюрик та його брати, які прийшли княжити в Новгород. І що насправді Рюрик був не норманом, а слов’янином–варягом. Наведених у книзі аргументів більш, аніж достатньо. І, схоже, ця версія далеко не безпідставна.
Цікавим є розслідування авторів щодо вбивства князя Ігоря, міркува-ння про розуміння Миколою Гоголем поняття Русі та інші сюжети, які є в книзі. Але не буду їх переказувати, щоб не позбавити читача самостійно їх «відкрити».
Словом, перед вами чимало інтригуючого матеріалу, який до того ж багато ілюстрований. Іноді цю книгу починаєш сприймати як документальний фільм. З чимось ви можете погодитись, з чимось не погодитись. І це нормально. Так і має бути.
Отож, запрошую вас до мандрівки сторінками цієї, як було сказано на початку, дещо незвичної книги. Для мене ця подорож була цікавою. Сподіваюся, такою вона буде й для вас.
Ця книга розкриває історію степових земель України, зокрема те, як предки українців з’явилися на цих землях, як освоювали їх, як контактували тут з іншими народами, котрі опинилися по сусідству з ними. Принаймні на це мало звертається уваги в підручниках, не дуже про це говориться і на заняттях з історії України в середній школі та у вищих навчальних закладах.
Певним чином цю прикру ситуацію виправляє пропонована книга Анатолія Герасимчука. У ній читач знайде чимало цікавої й практично невідомої для багатьох інформації про Крим та українські землі степового Півдня. Зокрема, автор приділяє чимало уваги історії цих земель у період Середньовіччя, показує, як відбувалося змагання за них з боку різних державних потуг — Русі, Речі Посполитої, Московії та її наступниці російської імперії. Говориться про присутність на цих землях різних кочівників, Золотої Орди, Кримського ханства й Османської імперії.
Досить предметно автор говорить про те, що Московія — «дитя» Золотої Орди. Й московські правителі були підданими Чінгізидів — спочатку золотоординських, а потім їхніх наступників кримських ханів. Навіть «грізний цар» Іван IV змушений був на деякий час передати владу у своїй Московії одному із Чінгізидів. Звідси зрозумілим стає довготривале протистояння московітів із кримськими татарами. Їм (принаймні їхнім правителям) важливо було «розірвати пуповину» зі своєю «матір’ю» Золотою Ордою та її спадкоємцем Кримським ханством. І це була боротьба на знищення. Тому імперська Росія знищила Кримське ханство, а її наступник Радянський Союз депортував залишки кримських татар з Криму. Читаючи про ці речі, мимоволі ловиш себе на думці: а чи не відбувається те саме сьогодні з Україною? Та Росія–Московія, яка претендує на «руський спадок», хоче знищити свою «культурну матір» Україну–Русь, яка свого часу культурно запліднила й розвивала так звану російську культуру. Бо росіянам важливо довести (і з допомогою крові!), що спадок і надбання України–Русі їхні — щоби виправдати свою військову агресію.
Автор чимало говорить про мілітарну боротьбу Московії й імперської Росії за Крим та південноукраїнські землі, зокрема про московсько–турецькі війни XVII ст., показує, що ці землі, котрі зараз росіяни–московити іменують «Новоросією», освоювалися ними не господарською колонізацією, а грубою військовою силою. До того ж ці землі не були «пусткою». Автор багато говорить про діяльність українських козаків, про їхні промисли в степах, різні козацькі структури, що виникали й функціонували на цих землях.
У книзі, зокрема, багато уваги приділено такому маловідомому епізоду нашої історії, як переселення греків із Криму в Приазов’я, де переселенці розпочали нове життя поруч з українськими кальміуськими козаками.
Ця книга дає змогу відкрити для себе багато нових сторінок вражаючої української історії. І хочеться, аби
вона мала широке коло читачів.
Анатолій Герасимчук, відзначений Літературно-мистецькою премією імені Валерія Нечипоренка — за найвизначніший твір, що збагачує історичну пам’ять, національну свідомість і самобутність України.
Автор багатьох публікацій на теми історії та політики в засобах масової інформації. Засновник та головний редактор трьох щотижневих друкованих видань, засновник декількох інтернет-видань.
Член Національної спілки журналістів України з 2009 року.
Закінчив Донецький національний університет та Донецький державний університет управління.
Публікував історичні дослідження на тему заснування Маріуполя, Донецька як козацьких форпостів, на тему депортації греків з Криму генералісимусом Суворовим за часів Катерини ІІ тощо.
Історик, закінчив Таврійський національний університет імені В.І. Вернадського та Львівський інститут державного управління при Президентові України.
Працював вчителем історії, заступником директора, директором школи, начальником районного відділу освіти, з 2012 по 2020 – начальником управління освіти і науки Рівненської обласної державної адміністрації.
